Всі ми зараз, живучи в реаліях війни, травмовані. На жаль, втрати близьких стали нашою гіркою реальністю. Як християни, розуміємо, що за кожним болем є надія. Як пережити втрату і віднайти сили жити далі запитуємо у християнського психолога сестри Катерини Молочій.
У різних нещасних випадках, втратах дуже важливо дати собі відповідь на запитання: що я відчуваю, чим ця конкретна ситуація нашкодила моєму життю?
Дуже часто ми цього не робимо, намагаючись врятувати того, хто, на наш погляд, в гіршому становищі. Але наші почуття і переживання також важливі і починати треба саме з них.
Пропоную уявити, що відбувається з нами, коли ми переживаємо втрати чи нещасні випадки. Якимось чином наш світ руйнується. Ми маємо ілюзію, що можемо собі намалювати життя – як намалюю, таким воно і буде. Але водночас забуваємо, що справжнє життя – це не лише про добре, це теж і неприємності, моменти, коли переживаємо болючі події і це робить нас сильнішими.
Справжнє життя ми проживаємо тоді, коли боремося, коли реагуємо на те, що відбувається, а не залишаємось у позиції дитини. Маленька дитина переконана, що усі її люблять, всі мають про неї потурбуватися і усе на світі належить їй. Так воно є в дитинстві, а доросла людина розуміє, що мʼязи тренуються навантаженням. Труднощів не уникнути, їх не можна заперечити і це не означає, що життя не вдалося, але – що ми живемо.
Буває, у духовному житті ми поводимось як діти: якщо я зранку помолилась, значить день має бути вдалим. Ніхто нам цього не обіцяв. Послідовники Ісуса теж мали труднощі. Життя складається з різних викликів та подій, щось втрачаємо, щось здобуваємо – і в тому важливо бути чесним самим з собою, пройшовши тест на зрілість. Хочеться, щоби все було гладко, однак так не буває. І доросла людина має усе, щоби долати ці труднощі і зростати завдяки переживанню різних критичних ситуацій.
Втрата не завжди є гострою травмою. Ми звикли до слова травма і травмою називаємо будь-які неприємні ситуації. Часто батьки бояться сказати дитині “ні”, щоби її не травмувати. Варто памʼятати, що не кожна втрата є травмою, але і не для кожної травми має обов‘язково щось трапитись. Безперервне гортання стрічки новин, читання чиїхось історій теж може нас травмувати, приводити до гострого стресу. І навпаки, люди, які зустрічаються впритул зі своїм горем, не завжди залишаються травмованими.
Для травми є два основні відчуття. Людина, яка переживає травму, відчуває безпорадність, втрату контролю над своїм життям і дуже сильну самотність. Життя людини розділяється на до і після, вона розуміє, що такою, як була, вона вже не буде. І бажання контролювати усе – це намагання повернути собі владу над своїм життям. Вихід з травми також з цим повʼязаний – психолог чи психотерапевт має допомогти людині повернути владу над своїм життям. Так, ми не можемо впливати на зовнішні події, але можемо обирати, як реагувати на ці події, як виходити з них і як надавати новий сенс своєму життю.
Переживання травми – складний і дуже болісний процес, ми не можемо його описати шаблонною схемою, бо кожен переживає його по-своєму. Іноді людина, втративши близьких, віднаходить сили розпочати жити заново. Водночас дехто, втративши телефон чи домашнього улюбленця, дуже важко переживає. Якщо людину болить – це адекватне переживання втрати чи трагедії, ми не можемо оцінювати занадто це чи ні, кожен горює стільки, скільки потребує. Ми можемо підтримати і прослідкувати, чи людина переживає втрату, чи немов зависла у переживанні. Адекватною допомогою людині, яка переживає втрату, є поспівчувати і сказати, що вона не самотня.
Як нам, християнам, проживати моменти втрати? Нам варто повернутись до джерела нашої віри – Ісуса і згадати, як Він зʼявився апостолам після воскресіння. Ісус показав свої рани, засвідчивши свою смерть і воскресіння. Справжній християнин не ховає свої рани, не робить вигляд, що їх нема, але будує нову реальність. Ісус будує з апостолами нову іншу реальність – Переображений через своє страждання та воскресіння. Апостоли дуже добре памʼятали Велику пʼятницю і також ранок Воскресіння. З цією надією, з відкритістю, щоби весь свій досвід принести до Бога, ми зможемо прожити свій травматичний досвід, невдачі, втрати і в силі воскреслого Христа віднайти справжність реального життя, не позбавленого страждань, яке однак є на сто відсотків життям.
Коментар психологині сестри-редемптористки Катерини Молочій підготувала Тетяна Трачук
